Учим на отлично! Навчаємось на відмінно!

ІV регіональна біологічна конференція «Біоніка в житті людини»

Директор — Tue, 06 Dec 2016 07:32:45 GMT

1 грудня 2016 року відбулася ІV регіональна біологічна конференція «Біоніка в житті людини».

Представники Дніпродзержинського енергетичного технікуму Лупинос Дарина та Юлдашева Карина, під керівництвом Кравченка С. О. виступили з доповіддю "Перспективи біоніки".

За результатами голосування виступ був гідно оцінений і наша команда отримала диплом 1 ступеня.

Перспективи біоніки

Директор — Tue, 06 Dec 2016 07:06:55 GMT

Юлдашева Карина, Лупинос Дарина, Кравченко Сергій Олексійович

Дніпродзержинський енергетичний технікум

«… в постійній боротьбі виживає лише той, кому притаманні певні особливо корисні властивості, яких не мають конкуренти. Кожен витвір живої природи може ховати в собі таємницю, дуже важливу для науково-технічного поступу,” – переконана Антоніа Кезель, професорка поки що єдиного в світі факультету біоніки, нещодавно створеного в Бременському університеті. На її думку однією з сильних сторін фахівців в сфері біоніки є те, що вони можуть виступати посередниками між експертами в різних областях. Спеціалісти з біоніки можуть спілкуватися на рівних як з біологами, так і з інженерами. У них міждисциплінарний підхід до вирішення проблем і вони володіють професійною термінологією. За її словами, у фахівців в сфері біоніки є всі шанси знайти роботу практично в будь-якій області, де проводяться дослідження та розробляються нові технології: в аерокосмічній сфері, суднобудуванні, робототехніки, автомобілебудуванні, медичної чи енергетичній сферах. [1].

Біоніка знаходиться ще в дитячому віці, але основне її завдання — пошуки живих прототипів для створення нової техніки, технологій, приладів тощо.

Успішне наслідування природних об’єктів та явищ, перевірених еволюцією, та практичне відтворення цих концепцій в технологіях та техніці визначить перспективи розвитку людства на багато років.

Людство вже може похвалитися вдалими прикладами в розгадуванні загадок природи. Наприклад, один винахід, натхненний природою, прототипом якого стала звичайна павутина. Вона дивно міцна і легка, канат з її волокон міг би утримати літак. Кевлар – це надзвичайно міцний штучних матеріал з нині відомих. Вперше кевлар був отриманий групою Стефані Кволек в 1964 р., технологія виробництва була розроблена в 1965 році, з початку 1970-х років розпочато його комерційне виробництво [2]. На жаль, він ще не став повноцінним за міцністю аналогом павутини, але результат все ж виявився прийнятним для того, щоб використовувати його у виробництві бронежилетів. Тому, вважаємо, що можливості павутини ще не вичерпані до кінця.

Також вченими зі Швейцарії та Германії досліджуються можливості звичайного павука, а точніше його здатність ходити по стелі та втримувати вагу, більшу за власну, в 170 разів. Вважається, що дана робота допоможе в майбутньому створювати нові костюми для верхолазів або скафандри для космонавтів, в яких вони б повзали по поверхні космічної станції, не боячись випадково полетіти геть. Повзаючі по стінах роботи також могли б використовувати «павукові лапки» [3].

Великі перспективи чекають також біоніку в робототехніці. Сучасні інженери-робототехніки все частіше намагаються розробляти моделі, які повторюють механіку руху людини або тварин. Але, звичайно, справжня мрія вчених – створення штучних органів, які будуть працювати в точності як справжні, а може й краще. Це змогло б вивести медицину на новий рівень життя.

Один з цікавих на сьогодні напрямків біоніки – це розробка біонічних контактних лінз. Над ними працюють вчені в різних університетах світу. Одна з ідей по цьому напрямку полягає в тому, щоб мініатюрна лінза для очей змогла поєднати в собі функції більшості сучасних гаджетів. Вона буде відтворювати повноцінний дисплей, на якому можна читати новини, перевіряти пошту, користуватися картою. «Дивлячись через готові лінзи, ви бачите, що генерується дисплей, який накладається на зовнішній світ» - говорить Бабак Парвіз, доцент кафедри електротехніки Вашингтонського університету [4]. В майбутньому передбачається, що ця диво-лінза буде вимірювати і відображати стан організму: температуру, пульс, рівень холестерину і цукру в крові та інші необхідні показники. Правда, потрібно розібратися, як зробити так, щоб всі можливості сучасних гаджетів не заважали головній функції наших очей – бачити навколишній світ.

Важливі та натхненні природою винаходи чекають людство в усіх галузях – будівництві, енергетиці, літакобудуванні, космонавтиці та інш. Перспектив багато, а от фахівців не вистачає. І біоніка рухається в основному ентузіастами та нечисленною групою науковців.

У перспективі, наприклад, створення штучних тіл для продовження життя. Це актуально для націй, які старіють. Але кардіологи рідко працюють з фізиками чи невропатологами, а от створити штучне тіло без спільної діяльності фахівців неможливо.

Майбутнє за інтеграцією наук, та появою фахівців з біоніки, а отже за людьми, які добре розумітимуться на знанні природи.

Презентація:

Використана література:

Kesel, Antonia B. Biologisch komponierte Materialien und Systeme: Schwerpunkt "Biometrische Materialien" / von Werner Nachtigall; Antonia B. Kesel. - In: Mag.Forsch. - Univ. d. Saarl., 2000
https://ru.wikipedia.org/wiki/кевлар
http://www.membrana.ru/particle/6790
https://ru.wikipedia.org/wiki/бионические_контактные_линзы

Сон чорніючий на Дніпропетровщині

Директор — Thu, 03 Dec 2015 15:15:02 GMT

3 грудня 2015 року відбулася ІІІ регіональна студентська біологічна конференція "Сторінками Червоної книги".

Команда Дніпродзержинського енергетичного технікуму за виступ отримала диплом ІІ ступеня.

Сон чорніючий на Дніпропетровщині

Іващенко Ю. В., Кіпко М. В., Кравченко С. О.

Дніпродзержинський енергетичний технікум

Флора України славиться видами, що мають декоративне, лікарське та кормове значення. Серед цього різноманіття нашу увагу викликав сон чорніючий. В пошуках інформації про цю рослину за різними джерелами було встановлено, що за останні десятиліття кількість популяцій цього виду невпинно зменшується завдяки антропогенному впливу на місця їх зростання внаслідок розорювання степів, терасування схилів, випасання худоби, зривання на букети тощо. За мету досліджень було поставлено виявлення місць зростання даної рослини, характер збереження та стан її популяцій на території Дніпропетровської області.

В Червоній книзі України повідомляється, що сон чорніючий або сон-трава чорніюча, ( Pulsatilla nigricans Storck (P. pratensis (L.) Mill.) - це гарно квітуча багаторічна трав'яниста рослина з роду сон родини жовтецевих. Сон чорніючий або сон-трава чорніюча - багаторічна трав`яниста рослина заввишки 10-40 см. Листки тричіперисторозсічені, з`являються до цвітіння рослини або одночасно. Квітки (діаметр 2-4 см) одиничні, пониклі, вузькодзвониковидні, темно-фіолетові. Цвіте у квітні-травні. Плодоносить у червні. Розмножується насінням. Поширена в Україні та за її межами. Зростає в соснових лісах, узліссях, лучно-степових трав`янистих ділянках, на вапнякових та гранітних схилах. Поява перших квіток збігається з настанням сокоруху в берези - якраз припадає на початок весни. Після цвітіння з'являються листочки. Доживає рослина до глибокої осені, запасаючи поживні речовини в кореневищі. У період цвітіння вкривається густими відстовбурченими шовковистими волосками. Складається враження наче рослина закуталася в теплу сріблясту шубку, щоб захиститися від морозів. Маленькі чашечки сон-трави нагадують собою пухнастий підсніжний тюльпан. Цвіте, навіть якщо температура повітря нульова так як всередині квітки температура +8 ° С. Виявляється, чашечка квітки - це увігнуте дзеркальце, яке збирає сонячне тепло.

У свіжій рослині виявлено отруйну речовину анемоній. Офіційна медицина не використовує цю квітку. Проте в народній медицині вона знайшла широке використання. Речовини, які є в рослині гальмують розвиток і ріст бактерій та грибків, але подразнюють шкіру, тому застосовують її дуже обережно.

Рослина дуже декоративна, тому її бездумно нищать, зриваючи оберемками. Сон-траву можна розмножувати насінням та частинами кореневища. На одному місці вона може рости понад десять років. Сіянці починають цвісти на другому-третьому році життя.

З цією рослиною пов'язано дуже багато легенд, переказів і повір'їв. Сон-трава – рослина легендарна, народна назва "простріл". За легендою, в неї колись були широкі, великі листки, такі великі, що за ними ховався сатана, вигнаний з раю. Але архангел Михаїл, метнувши в рослину громову стрілу, вигнав сатану з укриття... А листя сон-трави з тих пір так і залишилися простреленими, ось чому вони розсічені на безліч тонких часточок. До речі, сон-трава - народна назва для кількох видів рослин. З цією рослиною пов’язані повір'я, оповіді, пісні і навіть обряди. Сон-траву колись вважали магічною рослиною. І тому її збирали з різними наговорами та обрядами. Нині сон-траву кладуть на ніч під подушку, і наступні сни вважаються пророчими.

В даний час ця рослина охороняється на території всієї України, але здебільшого вона збереглася в заповідниках та заказниках. Для встановлення факту зростання цієї рослини на території Дніпропетровської області та дослідження стану популяції було здійснено поїздку до найближчого Дніпровсько-Орільського заповідника. Було проаналізовано локацію місць зростання за даними ботанічного відділу на території заповідника та проведено пошуки досліджуваної рослини.

За результатами досліджень та спостережень можна зробити висновки, що практично сон чорніючий зберігся лише на ділянках, що охороняються. На територіях, що зазнали антропогенного впливу - знищений. Стан збережених популяцій сону чорніючого, встановлення меж та густоти потребує подальшого вивчення з використанням сучасної навігаційної техніки та значних людських ресурсів.

Список використаних джерел

Екофлора України (укр.) / Відпов. редактор Я. П. Дідух. — Київ: Фітосоціоцентр, 2004. — Т. 2. — 480 с.
Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник – академік А. М. Гродзінський
Определитель высших растений Украины, 1987
wikipedia.org/wiki/Прострел_раскрытый
plantarium.ru.

Семінар-конференція в гр. ПЕ-14

Директор — Thu, 03 Dec 2015 14:57:37 GMT

20 листопада 2015 р. студентами гр. ПЕ-14 було проведено семінар-конференція в рамках підсумкового заняття з навчальної дисципліни "Загальна біологія". Всі доповіді були оцінені жюрі в складі директора технікуму Молочок О.Ю., заступника директора з виховної роботи Бербенець О.В., викладачів Бочки Л.Ф., Судак О.П., Кравченка С.О. та представника Дніпровсько-Орільського заповідника Ганжа Д.С.

Бажаємо, щоб досвід, отриманий учасниками конференції, став при нагоді та був використаний в подальшому опановуванні своєї професії!

Маємо фотозвіт:

Жан Батист Ламарк

Директор — Wed, 02 Sep 2015 20:27:07 GMT

Жан Батист Ламарк

Французький учений Жан Батист Ламарк став першим біологом, який спробував створити струнку і цілісну теорію еволюції живого світу. Не оцінена сучасниками, піввіку потому його теорія стала предметом гарячих дискусій, що не припинилися й у наш час.

Жан Батист Пьер Антуан де Моне, шевальє де Ламарк, народився 1 серпня 1744 р. у містечку Базантен, у родині небагатих дворян. Батьки хотіли зробити його священиком, але в 16 років Ламарк залишив єзуїтський коледж і пішов добровольцем у діючу армію. У боях він виявив неабияку хоробрість і дослужився до звання офіцера.

У віці 24 років Ламарк залишив військову службу і приїхав у Париж, щоб учитися медицині. Під час навчання його зацікавили природничі науки, особливо ботаніка. Таланта і старання молодому вченому було не займати, і в 1778 р. він випустив тритомну працю «Французька флора». Книга принесла йому популярність, він ввійшов у число найбільших французьких ботаніків. П'ять років після того Ламарка обрали членом Паризької академії наук.

У 1789 – 1794 р. у Франції вибухнула велика революція, яку Ламарк зустрів зі схваленням. Вона докорінно змінила долю більшості французів. 1793 рік різко змінив і долю самого Ламарка. Старі установи чи закривалися перетворювалися. Королівський ботанічний сад, де працював Ламарк, був перетворений у Музей природної історії. Ламарку запропонували залишити заняття ботанікою й очолити кафедру «природної історії комах і хробаків». Тепер би її називали кафедрою зоології безхребетних.

Нелегко було майже 50 – літньому чоловік змінювати спеціальність, але завзятість ученого допомогла перебороти всі труднощі. Ламарк став таким же знавцем в області зоології, яким був в області ботаніки.

Ламарк захоплено взявся за вивчення безхребетних тварин (до речі, саме він у 1796 р. запропонував назвати їх «безхребетними»). З 1815 по 1822 р. виходила у світ семитомна праця Ламарка «Природна історія безхребетних». У ній він описав усі відомі в той час роди і види безхребетних. Лінней розділив їх тільки на два класи (хробаків і комах), Ламарк же виділив серед них 10 класів. (Сучасні вчені, на 1999 рік, виділяють серед безхребетних більш 30 типів.)

Ламарк ввів в лексику і ще один термін, що став загальноприйнятим, - «біологія» (у 1802 р.).

Але найважливішою працею Ламарка стала книга «Філософія зоологія», що вийшла в 1809 р. У ній він виклав свою теорію еволюції живого світу.

Усіх тварин Ламарк розподілив по шести ступінях, рівням (чи, як він говорив, градаціям) по складності їхньої організації. Далі усього від людини знаходяться інфузорії, ближче усього до неї – ссавці. При цьому всьому живий притаманне прагнення розвиватися від простого до складного, просуватися по «ступінях» нагору.

У живому світі постійно відбувається плавна еволюція. Виходячи з цього, Ламарк прийшов до висновку, що видів у природі насправді не існує, є тільки окремі особини. Ламарк послідовно застосував у своїй теорії знаменитий принцип Лейбница: «Природа не робить стрибків». Заперечуючи існування видів, Ламарк посилався на свій величезний досвід систематика:

«Тільки той, хто довго і посилено займався визначенням видів і звертався до багатих колекцій, може знати, до якого ступеня види зливаються одні з іншими. Я запитую, який досвідчений зоолог чи ботанік не переконаний в обґрунтованості тільки що сказаного мною? Підніміться до риб, рептилій, птахів, навіть до ссавців, і ви побачите всюди поступові переходи між сусідніми видами і навіть родами».

Чому ж людина не зауважує постійного перетворення одних видів в інші? Ламарк відповідав на це питання так: «Допустимо, що людське життя триває не більш однієї секунди, у цьому випадку жодна людина, що зайнялася спогляданням годинної стрілки, не побачить, як вона виходить зі свого положення». Навіть через десятки поколінь її рух не буде помітним!

Удосконалюючи, організми змушені пристосовуватися до умов зовнішнього середовища. Як це відбувається відповідно до теорії Ламарка?

Для пояснення цього вчений сформулював ряд «законів». Найбільшу популярність із прикладів, приведених Ламарком, придбав приклад з жирафами. Жирафам приходиться постійно витягати шию, щоб дотягтися до листя, яке росте у них над головою. Тому їхні шиї стають довшими, витягаються. Комахоїду, щоб ловити мурах у глибині мурашника, приходиться постійно витягати язик, і той стає довгим і тонким. З іншого боку, кроту під землею очі тільки заважають, і вони поступово зникають.

Якщо орган часто виколристовується, він розвивається. Якщо орган не використовується, він поступово відмирає.

Інший «закон» Ламарка – «закон спадкування набутих ознак». Корисні ознаки, набуті твариною, на думку Ламарка, передаються потомству. Жирафи передали нащадкам витягнуту шию, комахоїди успадкували довгий язик, і т.д.

Як же сприйняли сучасники теорію Ламарка? Одні вчені залишили «Філософію зоології» без жодної уваги, інші прийнялися розносити її вщент. Ламарк підніс свою книгу в подарунок французькому імператору Наполеонові Бонапартові, але той так не сприяйняв її, що літній учений не зміг удержатися від сліз.

Навіть Чарлз Дарвін спочатку дуже різко відзивався про книгу Ламарка: «Так збереже мене небо від дурного ламарковского “прагнення до прогресу”, “пристосування внаслідок бажання тварин”»; «Ламарк зашкодив питанню своєю безглуздою, хоча і розумною працею».

Але, відродження ламаркізму почалося саме з появою еволюційної теорії Дарвіна в 1859 р. Дуже символічно, що Дарвін народився в той самий рік, коли у Франції була надрукована книга Ламарка.

Ламаркісти створили цілу наукову школу, доповнюючи дарвінівську ідею відбору і «виживання найбільш пристосованого» більш сильним, з людської точки зору, «прагненням до прогресу» у живій природі.

Помер Ламарк у бідності і безвісності, доживши до 85 років, 18 грудня 1829 р. До останньої його години з ним залишалася його дочка Корнелія, що писала під диктування осліплого батька.

У 1909 р., у столітню річницю виходу у світло «Філософії зоології», у Парижі був урочисто відкритий пам'ятник Ламарку. На одному з барельєфів пам'ятника зображений Ламарк у старості, що втратив зір. Він сидить у кріслі, а його дочка, сидячи поруч, говорить йому: «Предки будуть захоплюватися Вами батько, вони помстятся за Вас».

Володимир Вернадський

Директор — Sat, 25 Jul 2015 09:05:02 GMT

Володимир Вернадський

(1863-1945)

учений, громадсько-політичний діяч, перший президент Української академії наук

У конкурсі, проведеному нещодавно українськими засобами масової інформації, Володимира Івановича Вернадського обрано “Людиною століття”. І такий вибір не випадковий, адже Вернадський один із небагатьох учених-універсалів минулого сторіччя. Він був мислителем і природознавцем найширшого профілю, одним із засновників геохімії і радіогеології, творцем біогеохімії, вчень про біосферу і ноосферу. Його внесок у науку відзначений численними преміями й обранням дійсним членом ряду світових академій наук і наукових товариств. Саме йому випала честь стати одним із творців і першим президентом Української академії наук.

Ім’я Вернадського та його колосальна наукова спадщина посідають особливе місце у безмежжі світової культури. З упевненістю можна прилучити це славне ім’я до когорти великих мислителів кінця ХІХ-го — першої половини ХХ-го століть. Ми маємо з повним правом пишатися тим, що Володимир Вернадський був і назавжди залишиться великим сином української землі, хоча в історію світової науки увійшов як «замечательный русский ученый», «русский ученый-энциклопедист»…

Про себе Володимир Іванович писав: “Мене варто визначати як росіянина за культурою і всім способом життя — щоправда, росіянина, все життя якого постійно було пов’язане з Україною”. Так він вважав. Але Україна — його земля, її ґрунт і силу “живої речовини” Вернадський досліджував і знав досконально. Його життя, його думки простиралися і планетарно, і степами України, і пагорбами Полтавщини, і заплавами річок. І саме в полтавських Шишаках зародилося його вчення про живу речовину і біосферу.

Сьогодні про Вернадського написано багато книг, розвідок, видано його вибрані наукові праці, частково — його епістолярну спадщину. Проте наша доповідь про Вернадського буде дещо в іншій площині, так, як мало хто його висвітлював і мало хто знає. Вона буде про його українське коріння і про те, що він зробив для рідної землі…

Загальновідомо, що радянських часів відбувалося послідовне фальшування історії Української Академії наук і біографій відомих академіків, пов’язаних з нею. Зазнав фальшування своєї біографії також і її перший президент Володимир Вернадський. І тільки сьогодні з’явилася можливість пізнати вченого без ідеологічних акцентів і засторог…

Вернадський Володимир Іванович походив з давнього освіченого українського роду. Один із предків ученого по батьківській лінії воював у війську Богдана Хмельницького проти поляків. Прадід — Іван Никифорович — навчався в Переяславському колегіумі та Києво-Могилянській академії. Дід Василь Іванович служив штабс-лікарем в російській армії. Батько після закінчення Київського уні верситету Святого Володимира працював викладачем у Петербурзі, Харкові, Москві. Мати — Ганна Петрівна, з роду Константиновичів, предки якої належали до козацько-старшинської верхівки. Материн дядько, Микола Гулак, у грудні 1845 — січні 1846 року разом з Костомаровим та Білозерським заснували Кирило-Мефодіївське братство. Ось таке щедре древо роду українського подарувало нам майбутнього генія. Пізніше у всіх автобіографіях Вернадський підкреслював своє козацьке походження.

Володимир Іванович народився 12 березня 1863 року в Петербурзі, де служив на той час його батько. У популярній біографії вченого Лев Гумілевський пише: «Володя вже підлітком почував себе українцем і залишився ним за своїми уподобаннями і симпатіями на все життя». А ось рядки з дитячих спогадів самого Вернадського: «У батьковій бібліотеці я знайшов окремі номери «Основи» та інші українські видання. Я добував українські книжки з-за кордону. Докладно розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ’яненка, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова та інше.» Звичайно, все це мало вплив на формування світоглядних переконань допитливого й здібного хлопця.

Розпочав Володимир своє навчання 1873 року в Харківській гімназії, а продовжив 1876-го — у Петербурзі. 1881 року був зарахований на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. У 1885 році Вернадський одержав ступінь кандидата природничих наук за дослідження фізичних властивостей ізоморфних сумішей. Наступного року він одружується з Наталією Старицькою, з якою прожив, за його висловом, «душа в душу і думка в думку» 56 років. Після закінчення університету Вернадський два роки працює хранителем мінералогічного музею університету, потім поглиблює знання в Італії, Франції, Німеччині. З 1890 року він — доцент, а з 1898-го — професор Московського університету. В цей час він досліджує поклади залізних руд Криворіжжя. З 1914 року Вернадський очолює Геологічний і мінералогічний музей Петербурзької Академії, членом якої — академіком — він стає в 1909 році. За його ініціативою з 1915 року почала працювати Комісія з вивчення природних продуктивних сил Росії.

Характерним упродовж усього цього періоду є інтерес Вернадського до свого родоводу, свого коріння. Ще гімназистом він занотовує у своєму щоденнику: «Чиняться жахливі утиски малоросів! Драгоманову навіть в Австрії не дозволяють видавати газету малоросійською мовою. У Росії зовсім заборонено друкувати книги моєю рідною мовою. На канікулах з усім завзяттям візьмусь за неї». А вже у статті «Українське питання і російська громадськість», написаній у липні 1915 року, виразно простежується позиція молодого вченого-патріота: «Небезпека для Росії не в українському русі як такому, а в його трактуванні як шкідливого і до того ж привнесеного явища в державному і національному організмі…

Антагоністи українства не бажають допустити свободи українського руху з побоювання політичного й культурного збитку для Росії… Тоді як українці вважають злочином проти загальнолюдського права протидію освітній та культурній роботі у будь-яких живих національних формах…»

Звичайно ж, ці думки Володимира Вернадського у жодне енциклопедичне видання радянського часу не ввійшли.

У 1917 році Володимира Вернадського запросили до Тимчасового уряду на посаду заступника міністра освіти. А вже після Жовтневого перевороту він змушений був залишити Петроград і переїхати в Україну, на Полтавщину.

Його ставлення до більшовизму було однозначне: «В більшовизмі є ідейна сторона, але вона настільки чужа свідомим силам, що врешті-решт сприймається ними як дика руйнівна сила…». А чи міг він інакше оцінювати тодішню революційну вакханалію, яка нічого доброго не провіщала?

У Володимира Івановича була чудова бібліотека. Частина книг йому дісталася від батька, а ще більше зібрав він сам. І ось в роки громадянської війни та революції майже всі вони безслідно пропали. Чимало книг згинуло в Шишаках Полтавської губернії, де будинок Вернадського було пограбовано і спалено. Така ж доля спіткала й книги в будинку, що залишився у спадок від батька у селі Вернадівка Тамбовської губернії.

Отож, згодом, у листі до доньки вчений напише: «Я дивлюся на більшовицький рух як на велике нещастя. В їхньому середовищі нині відкривається рідкісний в історії обурливий вплив на життя людей великих злочинців і великих грішників. Убивці, злодії, грабіжники. Люди з цього оточення впливають на життя Росії і всього світу…»

Такі непримиренні були його думки. Україні він бажав кращої долі.

З жовтня 1917 по березень 1921 року Володимир Іванович жив і працював тут, в Україні. І саме в цей період найяскравіше проявилася його подвижницька діяльність по створенню Української Академії наук. У листі до професора східних мов у Москві Агатангела Кримського Вернадський, запрошуючи вченого до організації Академії наук у Києві, зокрема пише: «…вважаю важливою цю установу і з точки зору українського відродження, і з точки зору загальнолюдської…»

А потім все життя він пишався своєю участю в організації УАН.

8 липня 1917 року на засіданні Українського Наукового Товариства була сформована Комісія для організації Академії наук. Але лише в травні наступного року, коли міністром освіти в уряді Скоропадського став відомий історик Микола Василенко, почалася робота. Василенко послідовно і наполегливо відстоював кандидатуру Вернадського на посаду керівника майбутньої Академії. Незабаром з Полтави до Києва приїхав і сам Вернадський. Обидва кинулись у вир організаційних клопотів.

11 листопада 1918 року було опубліковано Закон про заснування Української Академії наук у Києві. У першому її складі було всього 12 дійсних членів.

27 листопада 1918 року відбулося перше засідання вищого органу новоствореної академії. Президентом УАН було одностайно обрано Володимира Вернадського, віце-президентом — Дмитра Баталія, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського.

Довгий час правдива історія заснування Української Академії наук замовчувалася, її з’ява на теренах України відіграла важливу роль у згуртуванні та консолідації патріотичних сил української інтелігенції, сприяло розвиткові національної і культурної самосвідомості українського народу. Київ і Україна стали тоді могутнім центром вільної і безцензурної думки. Вийшло багато важливих і цікавих книг. Також Володимир Вернадський доклав багато зусиль до заснування наукової бібліотеки. Ця подія сталася 15 серпня 1918 року, коли гетьман Павло Скоропадський підписав закон про Національну бібліотеку та її фонд.

Зусиллями Вернадського та інших вчених-патріотів до книгосховищ тоді перейшла величезна бібліотека і архів Рєпніних з їхнього маєтку у Яготині, до складу яких входить дуже цінна книгозбірня Розумовських. Вернадський гаряче піклувався долею найціннішого книжкового і рукописного зібрання колишньої Київської духовної академії. Разом з іншими членами Тимчасового комітету розшукував у антикварів і в букіністичних магазинах стародруки та інші раритети. Варто зазначити, що на 1923 рік у бібліотеці накопичилося понад мільйон видань національного за змістом і складом книжкового фонду. Ця бібліотека дожила до сьогоднішнього дня і носить ім’я великого вченого.

На сьогодні вже доступно вдосталь інформації про Володимира Вернадського, тому лише коротко окреслимо основні етапи наукової діяльності великого вченого.

Свої перші наукові розвідки Вернадський присвятив ґрунтознавству, а згодом — пошуку причин мінералоутворюючих процесів. Одним з найбільших досягнень Вернадського в цій ділянці було створення теорії походження і будови алюмосилікатів — мінералів, з яких складається більша частина земної кори. Наступним значним досягненням вченого було відкриття теорії ізоморфізму, що дозволило йому вияснити картину життя земної кори — утворення мінералів. Вчений написав підручники з мінералогії та кристалографії, які й нині використовуються у вищих навчальних закладах. Колосальні праці залишив учений у дослідженні хімічного складу земної кори, плідно працював над радіоактивними мінералами, передбачив розщеплення атома ще у 1910 році.

Останні роки свого життя Вернадський присвятив створенню біохімії — науки, яка вивчає взаємозв’язок живої і мертвої природи. Геніальний вчений вперше довів, що органічне життя — фактор, який відіграє в еволюції нашої планети першорядну роль.

Володимир Іванович Вернадський — основоположник вчення про біосферу та ноосферу. Останнє — це якісно новий, вищий ступінь розвитку людського суспільства. В розумінні науки це — оболонка земної кулі, де відбувається взаємодія природи і людського суспільства. Людина, пізнаючи закони природи й суспільства, вдосконалюючи техніку, сама будучи частиною природи, активно впливає на її перетворення. Це особливо стає актуальним у наш час, у вік технократії. Ми надто активно втручаємося в природу, на жаль, часто нерозумно. Прикро, що геніальні наукові дослідження в ноосфері Вернадського відкидалися, та й сам термін «ноосфера» раніше ніде не згадувався. Більшовизм, вульгаризатори науки відкидали генетику, забороняли кібернетику, не визнавали злету людських інтелектуальних можливостей, тобто стадії ноосфери (сфери розуму), за означенням Вернадського.

Зробив Вернадський для науки надзвичайно багато, збагатив її глибокими гуманістичними ідеями. За його участі було створено у складі Академії наук Радянського Союзу Радієвий інститут, в якому він був директором з 1922 до 1939 року. Він заснував Комітет з історії знань, відділ живої речовини, очолював низку дослідних комісій при Академії наук. Проте світова наукова громадськість шанувала Вернадського значно більше, ніж радянська влада: він був обраний професором Лондонської Школи слов’янських студій, членом Академії наук у Парижі, Чеської Академії наук і мистецтв. На честь Вернадського один з мінералів названо вернадитом. У себе ж на батьківщині його було нагороджено лише орденом Трудового Червоного Прапора та премією з нагоди 80-ліття. Можновладці добре знали погляди вченого, опозиційні до більшовицької влади. Мирилися, бо надто вже великою постаттю в науці, вченим першої світової величини був Вернадський. І тільки тому минули його сталінські репресії, беріївський Гулаг та інші жахіття більшовицької тоталітарної системи.

Помер Володимир Іванович б січня 1945 року. Похований у Москві, на Новодівичому кладовищі. Володимир Вернадський був і назавжди залишиться в історії людства геніальним ученим, не лише людиною Землі і Космосу, а й великим Сином українського народу. Людиною, чиє ім’я навічно вписане в історію Української Академії наук.

Та мало кому відомим є те, що ще в сімнадцять років Володимир Вернадський написав, мабуть, єдиний у своєму житті вірш, присвячений Україні - "своєму рідному краю". Ці роздуми над трагічною долею України і досі вражають дивовижним провидінням:

"Украина, родная моя сторона,
Века ты уже погибаешь...
Но борешься, бьешься, бедняжка, одна,
И в этой борьбе изнываешь.
В минуту погибели крайней твоей
Детей твоих дух пробуждался,
Старались свободу найти от цепей -
И ум их тобой восхищался.
Но дела вести до конца не могли
И вновь начинались раздоры...
Врагам твоим снова они помогли
И вновь появлялись кондоры.
Кондоры - враги, разрывали тебя,
И дети врагами являлись,
Немногие, верно до гроба любя,
Течению волн покорялись.
Но в этих немногих вся сила твоя -
Они втихомолку старались,
И в годину бедствий, родная моя,
Враги твои вновь изгонялись -
Опять начинались раздоры, борьба,
Враги твои снова являлись.
Такая, родная, твоя уж судьба -
Судьбе мы всегда покорялись".

Дивитись біографію Володимира Вернацького онлайн:

Первые дни институтской жизни

Директор — Wed, 24 Dec 2014 15:10:13 GMT

Питер, 1990 год.
Первые дни институтской жизни. Заселение в общагу. Никто никого пока не знает, происходит притирка. В одну комнату поселили троих девчонок: две просто крашенные блондинки из маленьких городков, третья же персонаж поинтересней: бурятка с длиннющими волосами, при этом заядлая «металистка». Звали ее Гарма.С утра пока распаковывали сумки и коробки, она уже успела развесить над кроваткой вместо коврика, плакаты «IRON MAIDEN» и «KISS» Ее соседки в первый же день общажной жизни жаждали приключений.
По коридору первого этажа с утра гуляли четыре мартовских кота.Самодовольные такие, важные, хвосты трубой и ушки на макушке. Коты эти были курсантами Можайского военного училища, они-то и взяли в оборот двоих наших крашенных блондинок.Коты были «продуманные», у них с собой имелись сосиски и водка.Пришли в комнату, начали пить экономя закуску: «за прекрасных дам» и «за любовь».
Гарма сидела на своей кроватке и пережидала когда уже они закончат и разойдутся, а то вещи не разобраны, да и спать давно пора.Курсанты пытались заманить ее на свой пир, но бурятка молча помотала головой. Она вообще была немногословной. Надела на уши большие наушники,
включила плеер и сидела покачивая головой в такт музыке.
Без пяти час, она сказала:
- Извините, а вы в курсе, что сейчас закроют вахту и вы уже не сможете выйти из общаги?
Курсанты:
- Ну неужели вы против четверых защитников Родины, которые будут охранять ваш сон..?
Гарма:
- Как же так? Ни переодеться, ни покушать...
Девчонки:
- Вот же нудную соседку нам Бог послал!
Курсанты заржали:
- Переодевайся, не бойся. Ничего хорошего мы у тебя все равно не увидим...
Гарма вздохнула и опять надела на голову наушники.
Прошло еще полчаса. Вдруг блондинки увидели, что курсанты выпучили глаза и с животным ужасом, не отрываясь, смотрят за спину девчонкам, в угол где сидела Гарма.
Девчонки тоже резко обернулись и точно так же выпучились...
Перед всеми предстала душераздерающая картина, которую никто из них и никогда уже не забудет, до конца своих дней...(хорошо, что я этого не видел). Бурятка сидела в наушниках покачиваясь в такт музыке, на ее коленях лежал пакет из которого выглядывал человеческий череп.
Гарма, стараясь его не афишировать, с помощью длинного медицинского пинцета, добывала из пустых глазниц и сквозь челюсть, маленькие кусочки засохшего в черепе мяса и незаметно с аппетитом поедала их.В комнате стоял тошнотворный запах вяленной плоти...
Общага взорвалась предсмертным криком шестерых человек.
Гарма, быстро спрятала череп обратно в пакет, с ненавистью глядя на присутствующих своими бурятскими глазками.
Через долю секунды, все шестеро были уже в коридоре. Опустошив желудки,они бегали, орали и подпирали дверь, чтобы канибалка не выскочила из комнаты.

Приехала милиция, разобралась что к чему и накатала «телегу» в училище на отважных пьяных курсантов.
С Гармой впоследствии я очень сдружился, такие креативные люди не так часто и встречаются.Ведь выкурить из комнаты четверых здоровых мужиков, которые потратили на двух блондинок водку и сосиски, не так уж и просто.
Даже если у вас, как у злостной «металлистки» имеется в хозяйстве пластиковый череп, кто бы додумался засунуть в него шматок таранки и добывать ее по кусочку сквозь глазницы...?

Отрывок из студенческой пояснительной

Директор — Wed, 24 Dec 2014 15:04:33 GMT

«Я всё лето буду читать книги, чтобы в пятом классе у меня по литературе вышла «пятёрка». А ещё я буду три раза в день играть на пианино, чтобы в музыкальной школе у меня не было проблем с гавотами и фугеттами. Никаких мультиков. Никаких речек и пряток. Чистосердечно клянусь.

С папиных слов записано верно.

Козлов Ваня, сын лейтенанта милиции Козлова И. И.»

контрольная.... да...

Директор — Wed, 24 Dec 2014 14:07:35 GMT

Регенерация - это востановление здоровья и маны!

(Определение от студента КС-13)

Поради щодо розв`язування задач з генетики

nenahov_mod — Sun, 06 Apr 2014 21:50:06 GMT

Инструкция

1.Для начала внимательно прочитайте задачу и запишите краткое схематичное условие, используя специальные символы. Обозначьте, какими генотипами обладают родители, и какой им соответствует фенотип. Запишите, какие вышли дети в первом и втором поколениях.

2.Отметьте, какой ген является доминантным, а какой – рецессивным, если это есть в условии. Если в задаче дано расщепление, также укажите его в схематичной записи. Для простых задач по генетике порой достаточно правильной записать условие, чтобы понять решение задачи.

3.Приступайте к решению. Запишите еще раз произошедшее скрещивание: генотипы родителей, образовавшиеся гаметы и генотипы (либо предполагаемые генотипы) детей.

4.Для успешного решения задачи вам необходимо понять, к какому разделу она относится: моногибридное, дигибридное или полигибридное скрещивание, наследование, сцепленное с полом либо признак наследуется при взаимодействии генов. Для этого посчитайте, какое расщепление генотипа или фенотипа наблюдается в потомстве в первом поколении. В условии может быть указано точное количество особей с каждым генотипом либо фенотипом, либо процент каждого генотипа (фенотипа) от общего числа. Эти данные нужно привести к простым числам.

5.Обратите внимание, не различается ли у потомства признаки в зависимости от пола.

6.Каждому типу скрещивания характерно свое особое расщепление по генотипу и фенотипу. Все эти данные содержатся в учебнике, и вам будет удобно выписать эти формулы на отдельный листок и использовать их при решении задач.

7.Теперь, когда вы обнаружили расщепление, по принципу которого идет передача наследственных признаков в вашей задаче, вы можете узнать генотипы и фенотипы всех особей в потомстве, а также генотипы и фенотипы родителей, участвовавших в скрещивании.

8. Запишите полученные данные в ответ.