План:

1. Форми нестатевого розмноження.
2. Форми вегетативне розмноження.
3. Поліембріонія та партеногенез.
4. Способи статевого розмноження організмів.

Література: Загальна біологія: Підруч. для 11 кл./ М.Є. Кучеренко та інш. 2006. с. 5-14

1. Відомо, що завдяки розмноженню забезпе­чується безперервність поколінь організмів різних видів. Унаслідок розмноження батьківські особини пе­редають нащадкам певну спадкову інформацію. В од­них випадках спадкова інформація передається майже повністю і особини дочірнього покоління є точ­ною генетичною копією батьків. Це, зокрема, спостері­гається при нестатевому і вегетативному розмноженні чи партеногенезі. В інших випадках (при статевому розмноженні) нащадки певним чином відрізняються від батьків за набором спадкової інформації, що зу­мовлює мінливість виду.

Нестатеве розмноження організмів відбувається за допомогою окремих нестатевих клітин (їхнім поділом навпіл, множинним поділом, бруньку­ванням) або за рахунок утворення спор. Нестатеве розмноження спостерігають в одноклітинних і деяких багатоклітинних організмів (водорості, гриби, вищі спорові).

У разі поділу клітини навпіл утворюються дві дочірні клітини, удвічі дрібніші за материнську. При цьому органели материнської клітини більш-менш рівномірно розподіляються між ними. Якщо ж певна органела наявна в материнській клітині в од­нині, то вона потрапляє в одну з дочірніх клітин, а в іншій формується заново (наприклад, довгий джгутик у евглени зеленої). Дочірні клітини, що утворилися, живляться, ростуть і, досягнувши певних розмірів, також починають розмножуватись.

Під час множинного поділу спочатку багаторазово ділиться ядро материнської клітини, завдяки чому вона стає багатоядерною, а вже потім ділиться її ци­топлазма й утворюється відповідна кількість дочірніх клітин. Така форма нестатевого розмножен­ня притаманна, наприклад, паразиту крові людини малярійному плазмодію.

Клітини певних організмів (наприклад, дріжджів, деяких інфузорій) можуть розмножуватись бруньку­ванням: при цьому від більшої клітини (материнсь­кої) відокремлюється менша (дочірня).

Розмноження спорами відомо у багатьох еукаріотів: грибів, водоростей, мохів, хвощів, плаунів, папоротей, їхні спори — це окремі спеціалізовані клітини, оточені, зазвичай, захисними оболонками. Вони слугують для розмноження і розповсюдження організмів. Деякі спо­ри мають джгутики, за допомогою яких вони здатні активно пересуватись у вологому середовищі (наприк­лад, у певних видів водоростей і грибів). У таких спор немає щільної оболонки, тому тривалість їхнього життя незначна. Спори, які не мають джгу­тиків, зазвичай, вкриті щільною оболонкою і здатні зберігати життєздатність протягом кількох десятків років. Вони поширюються вітром, водою, іншими організмами. В одних випадках спори утворюються шляхом мітозу (певні види грибів і водоростей), в інших — мейозу (мохи, хвощі, плауни, папороті).

2. Вегетативне розмноження, на відміну від не­статевого, здійснюється багатоклітинними частинами, які відокремлюються від материнського організму.

У багатоклітинних водоростей, грибів і лишайників вегетативне розмноження може відбуватися у вигляді фрагментації, тобто відокремленням певних бага­токлітинних частин тіла або ж за допомогою спеціалі­зованих утворів (у лишайників).

Вищі рослини можуть розмножуватись вегетатив­ними органами, їхніми частинами або видозмінами (кореневищами, стебловими бульбами, цибулинами, вусами, вивідковими бруньками).

До різноманітних способів вегетативного розмно­ження тварин належать: брунькування, впорядкова­ний або невпорядкований поділ тіла та інші. За невпорядкованого поділу кількість і розміри ча­стин, на які розпадається організм, непостійні. Цей вид вегетативного розмноження відомий серед різних груп безхребетних тварин (губки, кишковопорож­нинні, плоскі та кільчасті черви, голкошкірі). На­томість за впорядкованого поділу кількість і розміри фрагментів, що утворилися, більш-менш постійні (морські зірки, поліпи кишковопорожнин­них тощо).

Поширеним способом вегетативного розмноження тварин є брунькування, під час якого від материн­ського організму відокремлюється один або кілька багатоклітинних утворів — бруньок, що згодом розви­ваються в самостійні організми (наприклад, поліпи кишковопорожнинних, деякі кільчасті черви). Коли ж бруньки залишаються на все життя зв'язани­ми з материнським організмом, виникають колонії (наприклад, губки, коралові поліпи).

3. Особливими способами розмноження організмів е поліембріонія і партеногенез.

По­ліембріонія (від грец. поліс - численний і ембріон - зародок) — процес розвитку кількох зародків з однієї заплідненої яйцеклітини. Поліембріонія досить по­ширена серед різних груп тварин (війчасті та кільчасті черви, іноді у членистоногих, риб, птахів і ссавців). Як постійне явище вона притаманна деяким комахам (наприклад, їздцям) і ссавцям (наприклад, броненос­цям). У людини у разі поліембріонії народжуються однояйцеві близнята, які мають ідентичний набір спадкової інформації.

Трапляється поліембріонія і у рослин. При цьому в одній насінині розвивається кілька зародків (тюльпа­ни, лілії, латаття, суниці тощо). Додаткові зародки в насінині можуть розвиватись не тільки із заплідне­ної яйцеклітини, а й з інших клітин насінини.

Партеногенез (від грец. партенос — дівчина і генезіс — походження) — розвиток нового організму з незаплідненої яйцеклітини. Як і у випадку поліем­бріонії, за партеногенезу дочірні організми мають ідентичний з материнським набір спадкової інфор­мації. Є організми, в яких партеногенез - єдиний спосіб розмноження (деякі комахи — наличники, диб­ки). А, наприклад, у ящірок існують роздільностатеві та партеногенетичні популяції. У життєвому циклі по­пелиць і дафній закономірно чергуються покоління, які розмножуються статевим способом і партеногенетично.

Партеногенез за своїми особливостями займає ніби проміжне положення між нестатевим і статевим спо­собами розмноження. З одного боку, новий організм розвивається зі спеціалізованої статевої клітини - яй­цеклітини, з іншого — розвитку дочірньої особини не передує запліднення.

Неста­теве і вегетативне розмноження, поліембріонія та партеногенез у деяких груп організмів є єдиними спо­собами розмноження. У видів, здатних до статевого розмноження, переліченими способами розмножують­ся особини, які за тих чи інших причин опинилися ізо­льованими від інших. Види з короткими життєвими циклами завдяки цим формам розмноження за не­значний проміжок часу можуть значно збільшувати свою чисельність. Наприклад, унаслідок поліембріонії у броненосців з однієї зиготи розвивається до 12 за­родків, а у їздців — до 3 000. Крім того, за нестатевого або вегетативного розмноження нова особина, зазви­чай, розвивається швидше, ніж за статевого.

У результаті нестатевого і вегетативного розмножен­ня, поліембріонії або партеногенезу дочірні особини за набором спадкової інформації здебільшого є точ­ними копіями батьків. Людина використовує цю осо­бливість при розмноженні культурних рослин, підтримуючи з покоління в покоління властивості пев­них сортів.

4. Статевий процес — це поєднання в одній клітині спадкового матеріалу двох різних клітин. Він може відбуватися у формі кон'югації або копуляції.

Кон'югація (від лат. кон'югатіо — сполучення) — спільна назва кількох форм статевого процесу, відомих у деяких груп організмів.

У бактерій в процесі кон'югації дві клітини тимча­сово зближуються і через цитоплазматичний місток обмінюються ділянками своїх молекул ДНК. У дея­ких зелених, діатомових водоростей і грибів при ко­н'югації зливаються дві подібні безджгутикові клітини. Через цитоплазматичні містки, що утво­рилися, вміст однієї клітини (її умовно називають чоловічою) переходить в іншу (жіночу). Так утво­рюється зигота, яка після певного періоду спокою починає ділитися.

В одноклітинних тварин інфузорій у процесі кон'югації відбувається обмін ядрами: через цито­плазматичні містки мігруючі (чоловічі) ядра кож­ної з двох клітин переходять в інші і там зливаються зі стаціонарними (жіночими). Після такого об­міну ядрами клітини розходяться і внаслідок кількох поділів у кожної з них відновлюється влас­тивий їм набір ядер.

Біологічне значення кон'югації полягає в обміні спадковим матеріалом між різними особинами. Це сприяє спадковій мінливості, яка підвищує стійкість популяцій організмів до умов довкілля, що змінюються.

Копуляція (від лат. копулятіо — сполучення) — це процес злиття двох статевих клітин (гамет). При цьому вони можуть бути однаковими (як наприклад, у хламідомонади) або ж відрізнятися за формою, роз­мірами і особливостями будови (вищі рослини, хордові тварини тощо).

Статеві клітини передають спадкову інформацію від особин батьківсь­кого покоління нащадкам. Порівняно з нестатевими (соматичними) клітинами вони мають половинний (як правило, гаплоїдний) набір хромосом. Під час злиття статевих клітин у заплідненій яйцеклітині віднов­люється характерний для організмів даного виду набір хромосом.

Жіночі статеві клітини — яйцеклітини — відрізня­ються від чоловічих більшими розмірами, оскільки містять запас поживних речовин, потрібний для роз­витку зародка. Яйцеклітини можуть бути оточені кількома різними оболонками. Наприклад, у птахів яйцеклітина вкрита товстою білковою оболонкою, двома тонкими підшкаралупними, твердою вапня­ною шкаралупою і тонким зовнішнім кутикулярним шаром у вигляді плівки. Ці оболонки ви­конують захисну функцію, а білкова слугує також джерелом води для зародка та поживних речовин для пташеняти.

Розміри яйцеклітини залежать від кількості запас­них поживних речовин у цитоплазмі. Наприклад, у більшості ссавців, зародки яких отримують поживні речовини від організму матері через плаценту, розмі­ри яйцеклітин (без урахування зовнішніх оболонок) варіюють від 50 (мишоподібні гризуни — полівки) до 180 мкм (вівці). У людини діаметр яйцеклітини ста­новить 90 мкм.

Чоловічі статеві клітини — сперматозоїди — за роз­мірами менші за яйцеклітини, їхня довжина від 10 до 800 мкм, але іноді може сягати навіть 8 000 мкм (черепашкові раки; цікаво, що тіло цих тварин може бути коротшим за сперматозоїди у 6—9 разів). Спер­матозоїди часто мають джгутики (хвіст) і здатні до активного руху. Сперматозоїди зі джгутиками харак­терні для різних груп організмів (зелені водорості, вищі спорові рослини, хордові тварини тощо).

Розглянемо будову сперматозоїда ссавців. Він має коротку головку, в якій міститься ядро. На передній частині головки є особлива органела (акросома), яка формується з елементів комплексу Гольджі. Вона забезпечує проникнення сперматозої­да в яйцеклітину (виділяє ферменти, що розчиняють її оболонку) і перехід яйцеклітини від стану спокою до періоду розвитку. За головкою розташована ший­ка, а за нею - проміжний відділ і хвіст. У шийці міститься одна або дві центріолі, а в проміжному відділі — мітохондрії, які забезпечують енергією робо­ту хвоста.

У деяких вищих (більшість голонасінних, покрито­насінних) і нижчих (червоні водорості) рослин, грибів, деяких груп тварин (аскариди, річкові раки) сперма­тозоїди джгутиків не мають й інколи бувають химер­ної форми.

У статевому процесі, як правило, беруть участь дві особини. У них в особливих статевих за­лозах формуються статеві клітини - чоловічі або жіночі. Тварини, які мають лише один тип статевих залоз, тобто чоловічі (сім'яники) або жіночі (яєчни­ки), й утворюють лише один тип статевих клітин, називають роздільностатевими. Якщо чоловічі й жіночі статеві залози закладаються в одному ор­ганізмі, здатному утворювати як чоловічі, так і жіночі статеві клітини, то таких тварин називають гермафродитами.

В одних випадках гермафродити можуть одночас­но утворювати як чоловічі, так і жіночі статеві кліти­ни (наприклад, різні види плоских червів). В інших випадках організм спочатку функціонує як особина однієї статі, а через деякий час — іншої (деякі риби, ракоподібні). Як випадкове явище, гермафродитизм спостерігають у роздільностатевих тварин, а також у людини.

Біологічне значення гермафродитизму полягає у підвищенні ймовірності залишити нащадків, змен­шенні витрат енергії на пошуки партнера для роз­множення. Гермафродитизм дуже важливий для організмів, які ведуть прикріплений спосіб життя, паразитів, а також глибоководних видів (певні види ракоподібних, риб, двостулкових молюсків тощо).

У більшості гермафродитів є різноманітні механіз­ми, які запобігають самозаплідненню (неодночасне дозрівання чоловічих і жіночих статевих клітин, певні особливості будови статевої системи тощо).

Рослини, у яких органи, що формують чоловічі та жіночі статеві клітини, розташовані на різних особи­нах, називають дводомними (зозулин льон, верба, обліпиха), а на одній особині — однодомними (на­приклад, кукурудза).

 Рекомендовано дивитись онлайн:

Научфильм. Онтогенез