Вторник, 16.10.2018, 11:52
учим на отлично!
Главная » Файлы » Загальна біологія » лекції

Загальна біологія. Заняття 10. Антропогенний влив та заходи збереження біологічного різноманіття
14.10.2015, 20:56

План:

1.     Антропогенний влив на довкілля.

2.     Умови збереження природного різноманіття.

3.     Екологічне законодавство та природоохоронні території України.

Література: Загальна біологія: Підруч для 11 кл./ М.Є. Кучеренко та інш. 2006. с. 182-196

 

1. Екологічні проблеми постали перед людиною відтоді, як вона перестала відчувати себе частиною природи і почала активно її перетво­рювати. Незважаючи на бурхливий розвиток на­уки і техніки, людина неспроможна відмінити або змінити закони природи: вона може лише використо­вувати їх у своїй діяльності. Допомогти людині досяг­ти гармонії у своїх взаємовідносинах із природою і покликана екологія.

Екологію часто ототожнюють з охороною природи, але це не одне й те саме. Охорона природи - це прикладна галузь знань про збереження і поліпшення стану біос­фери, теоретичною базою якої є екологія. Під час плану­вання та здійснення природоохоронних заходів на практиці реалізуються результати екологічних дослід­жень. Лише з розвитком екології людство поступово по­чало усвідомлювати важливість знань про взаємозв'язки між організмами і середовищем їхнього життя, виявлен­ня тих закономірностей, які керують функціонуванням біосфери. Навіть незначний вплив людини на довкілля може призвести до ланцюгових реакцій, здатних спри­чинити непередбачені наслідки глобального масштабу. Тому, щоб уникнути всеосяжної екологічної кризи, по­трібне об'єднання зусиль усіх країн, що дасть можливість виробити і втілити у життя єдину стратегію збереження і поліпшення стану навколишнього природного середо­вища.

Насамперед, варто побудувати екологічно ста­більне суспільство, яке б ґрунтувалося на засто­суванні екологічних знань у практичній діяльності людини. Таке суспільство для задоволення власних потреб не повинне ставити під загрозу існування наступних поколінь, тобто має бути відповідальним за те, в якому стані залишить після себе навколишнє середовище і природні ресурси.

Стратегічні принципи побудови такого суспіль­ства, узгоджені з урядами багатьох держав, розро­били вчені під керівництвом Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Ця стратегія передбачає забезпечення такого рівня розвитку людського суспільства, який реально по­ліпшить умови життя і водночас сприятиме збе­реженню стану біосфери і видового різноманіття організмів як основного фактора її стійкості.

2. Для розбу­дови екологічно стабільного суспільства людство, передусім, повинне контролювати темпи зростан­ня населення нашої планети. Прикладом вдалого розв'язання цієї проблеми може слугувати Китай, де даний показник вдалося зменшити вдвічі. Потім потрібно вирішити проблему раціонального вико­ристання енергоресурсів шляхом обмеження застосування невідновних ресурсів (чорне вугілля, нафта тощо) і ширшого використання відновних (енергія вітру, Сонця, припливів і відпливів, гаря­чих джерел та ін.).

Захисту довкілля від промислового і побутового за­бруднення сприяє економічно вигідне вторинне ви­користання сировини. Наприклад, при виплавленні алюмінію з металобрухту енерговитрати в 20 раз менші, ніж з бокситової руди; для сталі така економія стано­вить до 60%, а при виготовленні паперу з макулатури порівняно з виробництвом з деревини — понад 25%.

Зростання виробництва сільськогосподарської продукції неможливе без впровадження екологіч­но обґрунтованих технологій обробітку ґрун­ту. Такі технології передбачають захист ґрунтів від ерозії та засолювання. Вони мають враховувати: об­робіток ґрунту без порушення його природної струк­тури; раціональне використання добрив і поливу, сівозмін (періодична зміна видів культурних рослин, які вирощують на певній ділянці); створення полезахи­сних лісосмуг, які захищають ґрунт від вивітрювання і зберігають вологу на полях; зменшення використання пестицидів і перехід на біологічні та інші безпечні для довкілля методи боротьби з шкідниками.

Однією з головних умов створення екологічно стабільного суспільства є збереження і примно­ження лісового фонду планети. Для цього слід припинити вирубування первинних лісів і перейти до промислового використання вторинних і штучних лісонасаджень з наступним їхнім відновленням. Об­межити потреби людини в деревині можна завдяки використанню для виробництва паперу макулатури і ширшому застосуванню у будівництві та промисло­вості синтетичних матеріалів.

Проблема охорони лісового фонду тісно пов'язана з охороною і раціональним використанням водних ресурсів. Для розв'язання цієї проблеми потрібно запроваджувати ефективні методи очищення стічних вод, здійснювати постійний контроль за санітарним станом водойм і якістю питної води. Зокрема, слід створювати замкнені системи водопостачання про­мислових і енергетичних об'єктів. Нагальною є про­блема розроблення і впровадження програм захисту й відновлення природних водойм. Необхідний вива­жений підхід до побудови нових гідроелектро­станцій, створення водосховищ, оскільки це впливає як на стан самих водойм, так і на їхніх мешканців. Значну увагу слід приділяти збереженню малих річок та інших дрібних водойм, які відіграють важ­ливу роль у загальному водному балансі планети.

Для забезпечення нормального існування меш­канців великих міст потрібне дбайливе ставлення до їхнього природного оточення. З цією метою створюють зелені зони (лісопарки), які слугують місцеіснуванням диких видів організмів. Чим більше вони нагадувати­муть природні екосистеми, тим вищим буде видове різноманіття організмів, які їх населяють.

Екологічні знання широко застосовують у мисливських і рибних госпо­дарствах, під час акліматизації видів тощо. Для ефективного ведення мисливського господарства слід науково визначати і постійно контролювати нор­ми добування промислових видів, встановлювати терміни полювання на той чи інший вид тварин. Фахівці повинні вивчати і постійно стежити за ста­ном популяцій, їхньої кормової бази, з'ясовувати причини змін чисельності тощо. У разі зниження густоти популяцій нижче певного критичного рівня полювання на таких тварин мас бути заборонене до моменту відновлення їхньої чисельності.

Так само людина повинна вивчати й контролюва­ти стан популяцій промислових риб. Раціональному рибному промислу сприяють технології, що запобігають вилову личинок, мальків і молоді риб, які не досягли товарної маси; заборона вилову під час не­ресту тощо. Поступово від промислового вилову гідробіонтів людина переходить до їхнього штучно­го розведення в спеціалізованих господарствах (на­приклад, ставкових).

Важливу роль відведено екологічним досліджен­ням і в справі акліматизації видів. Нагадаймо, що акліматизація (від лат. од - до та грец. кліматос - нахил) - пристосування певного виду до умов місце­вості, де він раніше не мешкав. Перед акліматизацією певного виду людина повинна передбачити і можливі його взаємозв'язки з місцевими мешканцями екоси­стеми. Так, у деяких випадках акліматизовані види можуть виявитись конкурентоспроможнішими за місцевих і витіснити останніх. Наприклад, медоносна бджола, акліматизована в Австралії, витіснила місце­вий вид, позбавлений жала. До того ж, паразити і шкідники акліматизованих видів можуть переходити на місцеві види, спричинюючи їхню масову загибель.

3. Збе­реження і поліпшення стану навколишнього природ­ного середовища неможливе без збереження видового різноманіття організмів, які населяють нашу плане­ту. Для цього потрібно всебічно вивчати видовий склад організмів різних регіонів Землі, приділяючи при цьо­му особливу увагу тим видам, яким загрожує зникнен­ня. На підставі цих досліджень розробляють основи раціонального використання видів, за якого їхні популяції могли б відновлювати свою чисельність. З метою збереження видового різноманіття уряди різних країн (у тому числі й України) приєдналися до розроб­леної МСОП Всесвітньої стратегії охорони при­роди, її теоретичною базою є розуміння того, що кожен вид організмів є необхідним і унікальним компонен­том біосфери.

Важливість охорони біологічного різноманіття підкреслює і ратифікована урядами різних країн (се­ред них і Україна) «Конвенція про охорону біологіч­ного різноманіття», а також створена на її основі «Концепція збереження біологічного різноманіття України» (1997 p.).

Для реалізації цих документів розроблено Націо­нальну програму збереження біологічного різнома­ніття України на 1998-2015 pp.

її основні положення такі:

— збереження, поліпшення стану та відновлення природних і порушених екосистем, місцеіснувань окремих видів тварин, рослин, грибів і компонентів ландшафтів;

— сприяння переходу до збалансованого викорис­тання природних ресурсів, зменшення негативного впливу на екосистеми;

— посилення відповідальності за збереження біо­логічного різноманіття з боку підприємств і грома­дян, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан навколишнь­ого середовища.

З прийняттям цих документів розпочато новий етап в охороні довкілля і його мешканців. Згідно з ними, біологічне різноманіття України слід охороняти, як національне багатство; його збереження і раціональ­не використання є важливою умовою стабільного роз­витку країни. Охорона навколишнього середовища є одним із основних напрямів політики нашого уряду. При цьому визнано необхідність охорони всіх організмів, незалежно від того, постійно чи тимчасо­во вони перебувають на території України.

Для реалізації Національної програми збережен­ня біологічного різноманіття України вдоскона­люється і законодавча база, спрямована на охорону навколишнього природного середовища.

Зокрема, прийнято такі закони України: «Про охо­рону навколишнього природного середовища»

(1991), «Про природно-заповідний фонд України»

(1992), «Про тваринний світ» (1993) (розроблений і аналогічний закон про рослинний світ) і багато інших законодавчих актів. Нагадаємо, що природо­охоронна діяльність забезпечується Основним Законом нашої країни — Конституцією України. Зо­крема, там говориться, що забезпечення еколо­гічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є обов'язком держави, а кожен громадянин зобов'язаний не завдавати шкоди при­роді й компенсувати завдані ним збитки. В Україні організацію охорони довкілля і загальне керівниц­тво природоохоронними заходами здійснює Мі­ністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки.

Розуміння необхід­ності обліку рідкісних і зникаючих видів організмів зумовило створення при МСОП ще в 1948 році по­стійної Міжнародної комісії по рідкісних і зникаю­чих видах рослин і тварин, її основним завданням було розробити заходи і правову базу щодо охорони цих видів. Наслідком роботи комісії стало створен­ня Міжнародної Червоної книги, окремі випус­ки якої почали видавати з 1966 року. Занесення певного виду до Міжнародної Червоної книги озна­чає визнання того, що він потребує охорони на тери­торії всіх країн, де трапляється.

Створюють і списки видів, які потребують охоро­ни на території окремих регіонів чи країн. Наприклад, існує Європейський Червоний список.

В Україні перше видання Червоної книги вийшло у 1980 році, а наступне — в 1994 (тварини) і 1996 (рос­лини і гриби) роках. Згідно з «Положенням про Чер­вону книгу України», прийнятим Верховною Радою України 1992 року, Червона книга - це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та про заходи щодо їхнього збереження і науково обґрун­тованого відтворення. Для кожного із занесених до Червоної книги України видів наведено дані про їхнє поширення, екологічні особ­ливості, чисельність у природі, про здійснені чи за­плановані заходи щодо їхньої охорони тощо.

Одночасно проводиться робота із складання так званих Чорних списків видів, які зникли з нашої планети, починаючи з 1600 року. Підставою для зане­сення певного виду до Чорного списку є відсутність його достовірних знахідок принаймні протягом ос­танніх 50 років.

Зелену книгу вперше у світі розробили фахівці України. До неї заносять рідкісні й типові для певної місцевості рос­линні угруповання, які потребують особливого ре­жиму їхнього використання. На відміну від Червоної книги, Зелена книга звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних угруповань. У ній пред­ставлено 126 рідкісних й типових рослинних угрупо­вань, які потребують охорони.

Види, занесені до Червоної книги, охороняють і відновлю­ють різними способами, зокрема створенням різно­манітних природоохоронних територій: заповідників, національних природних парків, заказників, пам'я­ток природи тощо.

Згідно із Законом України про природно-за­повідний фонд, до природоохоронних територій від­носять ділянки суходолу і водойм, природні комплек­си та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну чи іншу цінність для збереження різноманіття ландшафтів, генофонду видів, підтри­мання екологічного балансу.

Заповідники - це природоохоронні науково-дос­лідницькі установи, створені з метою збереження в природному стані типових для даної місцевості чи унікальних природних комплексів; вивчення природ­них процесів або явищ, які в них відбуваються; роз­роблення наукових основ охорони природи. Нині в Україні діє 16 природних і 4 біосферні заповідники, розташовані в усіх природних зонах.

Так, у зоні мішаних лісів розташовані Поліський і Рівнен­ський заповідники; лісостеповій - Канівський, «Розточчя», «Медобори»; степовій - Чорноморський, Асканія-Нова, Луганський, Український степовий, Дніпровсько-Орільський, Дунайський, «Єланецький степ», Опукський, Казантипський; у гірському Криму - Карадазький, Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, «Мис Мартьян»; в Українських Карпатах - Карпатський, «Горгани».

Серед заповідників України особливе місце нале­жить біосферним: Асканія-Нова, Карпатський, Чор­номорський, Дунайський. Ця категорія заповідників має міжнародне значення і створена для збережен­ня в природному стані найтиповіших природних ком­плексів і здійснення екологічного моніторингу. В біосферних заповідниках реалізують міжнародні наукові й природоохоронні програми.

Національні природні парки - це природоохо­ронні та культурно-просвітницькі установи, покли­кані зберігати цінні природні, історико-культурні комплекси та об'єкти. На їхній території крім зон повної заповідності е певні місця, відкриті для орга­нізованого відвідування, наприклад туризму.

В Україні нині функціонує 10 національних природних парків: Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Виж-ницький, «Синевір», «Подільські Товтри», «Святі гори», «Яворівський», Деснянсько-Старогутський, «Сколівські Бескиди».

Заказники - природні території, створені для збе­реження і відтворення природних комплексів або окремих видів організмів. На їхній території науко­ву та інші види діяльності здійснюють з дотриман­ням вимог охорони довкілля. Особливе місце у здійсненні природоохоронних заходів належить ботанічним садам і зоопаркам, де вивчають, збе­рігають, акліматизують та ефективно використову­ють представників рідкісних і типових видів місцевої і світової фауни та флори. Але головне призначення цих закладів - проведення просвітницько-виховної роботи, формування у людей дбайливого ставлення до природи. В Україні функціонує 8 зоопарків і 24 ботанічні сади.

Усього в нашій країні понад 6 600 територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальною пло­щею близько 2,5 млн га, що становить понад 4% те­риторії України.

Категория: лекції | Добавил: Директор
Просмотров: 1721 | Загрузок: 0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Меню сайта
навигация
лекції [11]
практичні [2]
додаткові матеріали [2]
Форма входа

Поиск
Сайты WebGrup
Огромная коллекция мобильных фильмов + игры

Фильмы в мобильном формате мр4 320х240

Огромный мир полезных файлов - у нас есть все!

Развлекательный мобильный портал

Учим на отлично! - образовательный сайт

Онлайн-кинотеатр HD-фильмов

Реклама на сайтах WebGrup

Полезные ресурсы
Каркаралинский государственный природный национальный парк
Общаемся
карта посетителей
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


видео-онлайн
00:04:01

ДНК и РНК в биосинтезе белка

  • Просмотры:
  • Всего комментариев: 1
  • Рейтинг: 0.0
00:08:00

Внутренняя жизнь клетки (The Inner Life of the Cell)

  • Просмотры:
  • Всего комментариев: 2
  • Рейтинг: 0.0
00:08:27

Екологічна криза сучасності

  • Просмотры:
  • Всего комментариев: 0
  • Рейтинг: 4.0
учебники
Старова О. О. Алгебра та початки аналізу. 10 клас. Академічний рівень. Серія «Мій конспект» 

Інформатика 10 клас Й. Я. Ривкінд, Т. І. Лисенко, Л. А. Чернікова, В. В. Шакотько (Академічний рівень) 

Англійська мова 10 клас О. Карп'юк 

Copyright MyCorp © 2018Конструктор сайтов - uCoz