П`ятниця, 29.03.2024, 00:03
Навчаємось на відмінно! Учим на отлично! We teach perfectly!
Главная » Файлы » Загальна біологія » лекції

Загальна біологія. Заняття 10. Антропогенний влив та заходи збереження біологічного різноманіття
14.10.2015, 20:56

План:

1.     Антропогенний влив на довкілля.

2.     Умови збереження природного різноманіття.

3.     Екологічне законодавство та природоохоронні території України.

Література: Загальна біологія: Підруч для 11 кл./ М.Є. Кучеренко та інш. 2006. с. 182-196

 

1. Екологічні проблеми постали перед людиною відтоді, як вона перестала відчувати себе частиною природи і почала активно її перетво­рювати. Незважаючи на бурхливий розвиток на­уки і техніки, людина неспроможна відмінити або змінити закони природи: вона може лише використо­вувати їх у своїй діяльності. Допомогти людині досяг­ти гармонії у своїх взаємовідносинах із природою і покликана екологія.

Екологію часто ототожнюють з охороною природи, але це не одне й те саме. Охорона природи - це прикладна галузь знань про збереження і поліпшення стану біос­фери, теоретичною базою якої є екологія. Під час плану­вання та здійснення природоохоронних заходів на практиці реалізуються результати екологічних дослід­жень. Лише з розвитком екології людство поступово по­чало усвідомлювати важливість знань про взаємозв'язки між організмами і середовищем їхнього життя, виявлен­ня тих закономірностей, які керують функціонуванням біосфери. Навіть незначний вплив людини на довкілля може призвести до ланцюгових реакцій, здатних спри­чинити непередбачені наслідки глобального масштабу. Тому, щоб уникнути всеосяжної екологічної кризи, по­трібне об'єднання зусиль усіх країн, що дасть можливість виробити і втілити у життя єдину стратегію збереження і поліпшення стану навколишнього природного середо­вища.

Насамперед, варто побудувати екологічно ста­більне суспільство, яке б ґрунтувалося на засто­суванні екологічних знань у практичній діяльності людини. Таке суспільство для задоволення власних потреб не повинне ставити під загрозу існування наступних поколінь, тобто має бути відповідальним за те, в якому стані залишить після себе навколишнє середовище і природні ресурси.

Стратегічні принципи побудови такого суспіль­ства, узгоджені з урядами багатьох держав, розро­били вчені під керівництвом Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Ця стратегія передбачає забезпечення такого рівня розвитку людського суспільства, який реально по­ліпшить умови життя і водночас сприятиме збе­реженню стану біосфери і видового різноманіття організмів як основного фактора її стійкості.

2. Для розбу­дови екологічно стабільного суспільства людство, передусім, повинне контролювати темпи зростан­ня населення нашої планети. Прикладом вдалого розв'язання цієї проблеми може слугувати Китай, де даний показник вдалося зменшити вдвічі. Потім потрібно вирішити проблему раціонального вико­ристання енергоресурсів шляхом обмеження застосування невідновних ресурсів (чорне вугілля, нафта тощо) і ширшого використання відновних (енергія вітру, Сонця, припливів і відпливів, гаря­чих джерел та ін.).

Захисту довкілля від промислового і побутового за­бруднення сприяє економічно вигідне вторинне ви­користання сировини. Наприклад, при виплавленні алюмінію з металобрухту енерговитрати в 20 раз менші, ніж з бокситової руди; для сталі така економія стано­вить до 60%, а при виготовленні паперу з макулатури порівняно з виробництвом з деревини — понад 25%.

Зростання виробництва сільськогосподарської продукції неможливе без впровадження екологіч­но обґрунтованих технологій обробітку ґрун­ту. Такі технології передбачають захист ґрунтів від ерозії та засолювання. Вони мають враховувати: об­робіток ґрунту без порушення його природної струк­тури; раціональне використання добрив і поливу, сівозмін (періодична зміна видів культурних рослин, які вирощують на певній ділянці); створення полезахи­сних лісосмуг, які захищають ґрунт від вивітрювання і зберігають вологу на полях; зменшення використання пестицидів і перехід на біологічні та інші безпечні для довкілля методи боротьби з шкідниками.

Однією з головних умов створення екологічно стабільного суспільства є збереження і примно­ження лісового фонду планети. Для цього слід припинити вирубування первинних лісів і перейти до промислового використання вторинних і штучних лісонасаджень з наступним їхнім відновленням. Об­межити потреби людини в деревині можна завдяки використанню для виробництва паперу макулатури і ширшому застосуванню у будівництві та промисло­вості синтетичних матеріалів.

Проблема охорони лісового фонду тісно пов'язана з охороною і раціональним використанням водних ресурсів. Для розв'язання цієї проблеми потрібно запроваджувати ефективні методи очищення стічних вод, здійснювати постійний контроль за санітарним станом водойм і якістю питної води. Зокрема, слід створювати замкнені системи водопостачання про­мислових і енергетичних об'єктів. Нагальною є про­блема розроблення і впровадження програм захисту й відновлення природних водойм. Необхідний вива­жений підхід до побудови нових гідроелектро­станцій, створення водосховищ, оскільки це впливає як на стан самих водойм, так і на їхніх мешканців. Значну увагу слід приділяти збереженню малих річок та інших дрібних водойм, які відіграють важ­ливу роль у загальному водному балансі планети.

Для забезпечення нормального існування меш­канців великих міст потрібне дбайливе ставлення до їхнього природного оточення. З цією метою створюють зелені зони (лісопарки), які слугують місцеіснуванням диких видів організмів. Чим більше вони нагадувати­муть природні екосистеми, тим вищим буде видове різноманіття організмів, які їх населяють.

Екологічні знання широко застосовують у мисливських і рибних госпо­дарствах, під час акліматизації видів тощо. Для ефективного ведення мисливського господарства слід науково визначати і постійно контролювати нор­ми добування промислових видів, встановлювати терміни полювання на той чи інший вид тварин. Фахівці повинні вивчати і постійно стежити за ста­ном популяцій, їхньої кормової бази, з'ясовувати причини змін чисельності тощо. У разі зниження густоти популяцій нижче певного критичного рівня полювання на таких тварин мас бути заборонене до моменту відновлення їхньої чисельності.

Так само людина повинна вивчати й контролюва­ти стан популяцій промислових риб. Раціональному рибному промислу сприяють технології, що запобігають вилову личинок, мальків і молоді риб, які не досягли товарної маси; заборона вилову під час не­ресту тощо. Поступово від промислового вилову гідробіонтів людина переходить до їхнього штучно­го розведення в спеціалізованих господарствах (на­приклад, ставкових).

Важливу роль відведено екологічним досліджен­ням і в справі акліматизації видів. Нагадаймо, що акліматизація (від лат. од - до та грец. кліматос - нахил) - пристосування певного виду до умов місце­вості, де він раніше не мешкав. Перед акліматизацією певного виду людина повинна передбачити і можливі його взаємозв'язки з місцевими мешканцями екоси­стеми. Так, у деяких випадках акліматизовані види можуть виявитись конкурентоспроможнішими за місцевих і витіснити останніх. Наприклад, медоносна бджола, акліматизована в Австралії, витіснила місце­вий вид, позбавлений жала. До того ж, паразити і шкідники акліматизованих видів можуть переходити на місцеві види, спричинюючи їхню масову загибель.

3. Збе­реження і поліпшення стану навколишнього природ­ного середовища неможливе без збереження видового різноманіття організмів, які населяють нашу плане­ту. Для цього потрібно всебічно вивчати видовий склад організмів різних регіонів Землі, приділяючи при цьо­му особливу увагу тим видам, яким загрожує зникнен­ня. На підставі цих досліджень розробляють основи раціонального використання видів, за якого їхні популяції могли б відновлювати свою чисельність. З метою збереження видового різноманіття уряди різних країн (у тому числі й України) приєдналися до розроб­леної МСОП Всесвітньої стратегії охорони при­роди, її теоретичною базою є розуміння того, що кожен вид організмів є необхідним і унікальним компонен­том біосфери.

Важливість охорони біологічного різноманіття підкреслює і ратифікована урядами різних країн (се­ред них і Україна) «Конвенція про охорону біологіч­ного різноманіття», а також створена на її основі «Концепція збереження біологічного різноманіття України» (1997 p.).

Для реалізації цих документів розроблено Націо­нальну програму збереження біологічного різнома­ніття України на 1998-2015 pp.

її основні положення такі:

— збереження, поліпшення стану та відновлення природних і порушених екосистем, місцеіснувань окремих видів тварин, рослин, грибів і компонентів ландшафтів;

— сприяння переходу до збалансованого викорис­тання природних ресурсів, зменшення негативного впливу на екосистеми;

— посилення відповідальності за збереження біо­логічного різноманіття з боку підприємств і грома­дян, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан навколишнь­ого середовища.

З прийняттям цих документів розпочато новий етап в охороні довкілля і його мешканців. Згідно з ними, біологічне різноманіття України слід охороняти, як національне багатство; його збереження і раціональ­не використання є важливою умовою стабільного роз­витку країни. Охорона навколишнього середовища є одним із основних напрямів політики нашого уряду. При цьому визнано необхідність охорони всіх організмів, незалежно від того, постійно чи тимчасо­во вони перебувають на території України.

Для реалізації Національної програми збережен­ня біологічного різноманіття України вдоскона­люється і законодавча база, спрямована на охорону навколишнього природного середовища.

Зокрема, прийнято такі закони України: «Про охо­рону навколишнього природного середовища»

(1991), «Про природно-заповідний фонд України»

(1992), «Про тваринний світ» (1993) (розроблений і аналогічний закон про рослинний світ) і багато інших законодавчих актів. Нагадаємо, що природо­охоронна діяльність забезпечується Основним Законом нашої країни — Конституцією України. Зо­крема, там говориться, що забезпечення еколо­гічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є обов'язком держави, а кожен громадянин зобов'язаний не завдавати шкоди при­роді й компенсувати завдані ним збитки. В Україні організацію охорони довкілля і загальне керівниц­тво природоохоронними заходами здійснює Мі­ністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки.

Розуміння необхід­ності обліку рідкісних і зникаючих видів організмів зумовило створення при МСОП ще в 1948 році по­стійної Міжнародної комісії по рідкісних і зникаю­чих видах рослин і тварин, її основним завданням було розробити заходи і правову базу щодо охорони цих видів. Наслідком роботи комісії стало створен­ня Міжнародної Червоної книги, окремі випус­ки якої почали видавати з 1966 року. Занесення певного виду до Міжнародної Червоної книги озна­чає визнання того, що він потребує охорони на тери­торії всіх країн, де трапляється.

Створюють і списки видів, які потребують охоро­ни на території окремих регіонів чи країн. Наприклад, існує Європейський Червоний список.

В Україні перше видання Червоної книги вийшло у 1980 році, а наступне — в 1994 (тварини) і 1996 (рос­лини і гриби) роках. Згідно з «Положенням про Чер­вону книгу України», прийнятим Верховною Радою України 1992 року, Червона книга - це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та про заходи щодо їхнього збереження і науково обґрун­тованого відтворення. Для кожного із занесених до Червоної книги України видів наведено дані про їхнє поширення, екологічні особ­ливості, чисельність у природі, про здійснені чи за­плановані заходи щодо їхньої охорони тощо.

Одночасно проводиться робота із складання так званих Чорних списків видів, які зникли з нашої планети, починаючи з 1600 року. Підставою для зане­сення певного виду до Чорного списку є відсутність його достовірних знахідок принаймні протягом ос­танніх 50 років.

Зелену книгу вперше у світі розробили фахівці України. До неї заносять рідкісні й типові для певної місцевості рос­линні угруповання, які потребують особливого ре­жиму їхнього використання. На відміну від Червоної книги, Зелена книга звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних угруповань. У ній пред­ставлено 126 рідкісних й типових рослинних угрупо­вань, які потребують охорони.

Види, занесені до Червоної книги, охороняють і відновлю­ють різними способами, зокрема створенням різно­манітних природоохоронних територій: заповідників, національних природних парків, заказників, пам'я­ток природи тощо.

Згідно із Законом України про природно-за­повідний фонд, до природоохоронних територій від­носять ділянки суходолу і водойм, природні комплек­си та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну чи іншу цінність для збереження різноманіття ландшафтів, генофонду видів, підтри­мання екологічного балансу.

Заповідники - це природоохоронні науково-дос­лідницькі установи, створені з метою збереження в природному стані типових для даної місцевості чи унікальних природних комплексів; вивчення природ­них процесів або явищ, які в них відбуваються; роз­роблення наукових основ охорони природи. Нині в Україні діє 16 природних і 4 біосферні заповідники, розташовані в усіх природних зонах.

Так, у зоні мішаних лісів розташовані Поліський і Рівнен­ський заповідники; лісостеповій - Канівський, «Розточчя», «Медобори»; степовій - Чорноморський, Асканія-Нова, Луганський, Український степовий, Дніпровсько-Орільський, Дунайський, «Єланецький степ», Опукський, Казантипський; у гірському Криму - Карадазький, Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, «Мис Мартьян»; в Українських Карпатах - Карпатський, «Горгани».

Серед заповідників України особливе місце нале­жить біосферним: Асканія-Нова, Карпатський, Чор­номорський, Дунайський. Ця категорія заповідників має міжнародне значення і створена для збережен­ня в природному стані найтиповіших природних ком­плексів і здійснення екологічного моніторингу. В біосферних заповідниках реалізують міжнародні наукові й природоохоронні програми.

Національні природні парки - це природоохо­ронні та культурно-просвітницькі установи, покли­кані зберігати цінні природні, історико-культурні комплекси та об'єкти. На їхній території крім зон повної заповідності е певні місця, відкриті для орга­нізованого відвідування, наприклад туризму.

В Україні нині функціонує 10 національних природних парків: Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Виж-ницький, «Синевір», «Подільські Товтри», «Святі гори», «Яворівський», Деснянсько-Старогутський, «Сколівські Бескиди».

Заказники - природні території, створені для збе­реження і відтворення природних комплексів або окремих видів організмів. На їхній території науко­ву та інші види діяльності здійснюють з дотриман­ням вимог охорони довкілля. Особливе місце у здійсненні природоохоронних заходів належить ботанічним садам і зоопаркам, де вивчають, збе­рігають, акліматизують та ефективно використову­ють представників рідкісних і типових видів місцевої і світової фауни та флори. Але головне призначення цих закладів - проведення просвітницько-виховної роботи, формування у людей дбайливого ставлення до природи. В Україні функціонує 8 зоопарків і 24 ботанічні сади.

Усього в нашій країні понад 6 600 територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальною пло­щею близько 2,5 млн га, що становить понад 4% те­риторії України.

Категория: лекції | Добавил: Директор
Просмотров: 2597 | Загрузок: 0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Меню сайта
навигация
лекції [11]
практичні [2]
додаткові матеріали [2]
Форма входа

Поиск
Сайты WebGrup
Огромная коллекция мобильных фильмов + игры

Фильмы в мобильном формате мр4 320х240

Огромный мир полезных файлов - у нас есть все!

Учим на отлично! - образовательный сайт

Реклама на сайтах WebGrup

Полезные ресурсы
Каркаралинский государственный природный национальный парк
Общаемся
карта посетителей
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


видео-онлайн

ДНК и РНК в биосинтезе белка

  • Перегляди:
  • Всього коментарів: 1
  • Рейтинг: 0.0

ЗЧЕПЛЕНЕ УСПАДКУВАННЯ. ПОЗАХРОМОСОМНА СПАДКОВІСТЬ У ЛЮДИНИ

  • Перегляди:
  • Всього коментарів: 0
  • Рейтинг: 0.0
00:03:01

Эмбриональное развитие организмов

  • Перегляди:
  • Всього коментарів: 0
  • Рейтинг: 0.0
учебники
Соціально-економічна географія світу. 10 клас. Стандарт і академічний рівень (Серія "Мій конспект) 

Біологія. Навчальний посібник.1 частина. Кравченко С.О. 2016 р. 

Биология человека. В таблицах и схемах / Е.А.Резанова и др. [2008] PDF 

Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтів - uCoz