Як правило, будь-який біо­геоценоз може нормально функціонувати лише за відносно стабільних умов навколишнього середови­ща, потрібних для здійснення колообігу речовин. Ви вже знаєте, що біогеоценози певною мірою здатні до саморегуляції, завдяки чому вони підтримують свою сталість (гомеостаз). Проте, у біогеоценозах можуть відбуватися зміни, які мають циклічний або посту­пальний характер.

Циклічні зміни є результатом пристосувань біогеоценозів до періодичних (добових, сезонних) змін у довкіллі. Пригадайте, наприклад, як змінюється вигляд широколистих чи мішаних лісів протягом року. В основі циклічних змін у біогеоце­нозах лежать адаптації популяцій окремих видів. Вони можуть проявлятися як періодичні зміни їхньої густоти, вікової структури, так і активності особин, що входять до складу популяції.

Поступальні зміни в біогеоценозах відбувають­ся внаслідок інтенсивного впливу господарської діяльності людини, змін клімату в певних регіонах нашої планети тощо. Такі зміни можна спостерігати і під час відновлення порушених біогеоценозів (на­приклад, відновлення лісів чи степової рослинності на місці пожеж). Поступальні зміни в біогеоценозах можуть спричинятись і процесами, які відбувають­ся в них самих, наприклад, внаслідок незавершеності колообігу речовин.

Унаслідок процесів життєдіяльності кожний організм змінює власне середовище існування, ос­кільки забирає з нього певні речовини і виділяє туди кінцеві продукти обміну речовин. Якщо ж такі зміни не будуть компенсуватись діяльністю інших видів, з протилежними екологічними потребами, середови­ще життя може настільки змінитися, що існування такого виду (й інших, які з ним пов'язані) стане не­можливим. Так, вбирання організмами в процесі ди­хання з атмосфери кисню і виділення вуглекислого газу компенсують зелені рослини, які в процесі фо­тосинтезу виділяють кисень і поглинають вуглекис­лий газ. Масове ж вирубування лісів призводить до накопичення в атмосфері вуглекислого газу, що може вплинути на зміну клімату всієї планети.

До того ж, унаслідок незавершеності колообігу ре­човин у біогеоценозі може накопичуватись значна маса неспожитих редуцентами і консументами органічних решток. Така кормова база створює умо­ви для вселення в біогеоценоз нових видів, що може призвести до змін в його видовій структурі.

Спрямовані послідовні зміни в угрупованнях організмів, які можуть спричинити заміну біогеоце­нозу одного типу іншим, називають сукцесією. Сукцесія (від лат. сукцесіо — послідовність) — це процес саморозвитку біогеоценозів, який відбувається внаслідок взаємодії живих організмів між; собою і з середовищем їхнього існування.

Під час сукцесії види організмів не лише пристосо­вуються до умов довкілля, але й самі здатні їх зміню­вати. Наприклад, оселення на пісках сосни значно впливає і на умови існування інших організмів: вона затіняє поверхню ґрунту, забезпечує надходження до неї органіки, затримує ґрунтові води. Так сосна створює умови для оселення інших видів рослин, тварин, грибів. І Сукцесія характеризується певними закономірностями. Наприклад, під час сукцесії, хоча одні види і замінюються іншими, конкурентоспроможнішими, видове різноманіття біогеоценозу в цілому зростає. Одночасно трофічна сітка стає розгалуженішою, все   _f більшу частку первинної продукції споживають ге­теротрофні організми, тому темпи приросту біомаси поступово падають. Це зменшує можливості масового розмноження окремих видів, вселення нових видів і одночасно підвищує стійкість біогеоценозів, а та­кож їхню здатність до саморегуляції.

Сукцесія відбувається лише в одному напрямі: вона не може зупинитись на певному етапі й повер­нутись до вихідного стану. Ми вже згадували, що відновлення біогеоценозу після порушень - склад­ний процес, який триває десятки і сотні років, і має пройти низку закономірних проміжних етапів.

На початкових етапах сукцесії, як правило, пе­реважають види, здатні опановувати нові місце-існування. Вони відрізняються інтенсивним роз­множенням, короткими періодами розвитку, знач­ною витривалістю щодо змін дії екологічних фак­торів тощо. Своєю життєдіяльністю вони створюють умови для вселення в біогеоценоз нових, конкурен­тоспроможніших видів, які часто витісняють своїх попередників.

Сукцесія триває доти, доки біогеоценоз не досяг­не значного видового різноманіття. Це, у свою чер­гу, дає змогу стабілізувати колообіг речовин і потоки енергії. Сукцесія, як правило, завершується форму­ванням зрілих стійких біогеоценозів, які харак­теризуються значним видовим різноманіттям, розвиненими механізмами саморегуляції та здатні­стю до самовідтворення.

Як і інші консументи, лю­дина у своєму існуванні залежить від чистої первин­ної продукції, створеної зеленими рослинами. Для її постійного одержання вона створює штучні угру­повання організмів - агроценози (поля, пасовища, сади, городи тощо).

Агроценози (від грец. агрос - поле і койнос - спільний) - маловидові угруповання рослин, грибів, тварин і бактерій, створені людиною для одер­жання продукції. Від природних угруповань (біо­ценозів) агроценози докорінно відрізняються своїми властивостями та особливостями функціонування.

Незначне видове різноманіття і слабко розгалужені трофічні сітки зумовлюють низьку стійкість агроценозів. Разом з тим вони можуть мати високу продук­тивність окремих видів. В агроценозах практично відсутня саморегуляція: без постійного втручання людини вони руйнуються.

Унаслідок вирощування на значних площах про­тягом кількох років одних і тих самих культурних рослин в агроценозах можливе масове розмножен­ня певних видів бур'янів і шкідників (комах, гри­зунів, паразитичних грибів тощо). Для забезпечення нормального функціонування агроценозів людина постійно повинна запобігати сукцесії, оскільки культурні рослини менш конкурентоспро­можні порівняно із бур'янами і тому легко можуть бути ними витіснені. В цьому неважко пересвідчи­тись, якщо певний час не боротися на городах з бур'я­нами та шкідниками культурних рослин.

На відміну від біогеоценозів, в агроценозах не відбувається колообігу речовин. Це пояснюється тим, що більшу частину їхньої продукції вилучає людина. Тому агроценози потребують постійного до­даткового надходження поживних речовин за раху­нок внесення добрив і поливу.

Проте, незважаючи на просту структуру агроценозів, у них також формуються біоценотичні зв'яз­ки. Тому, створюючи агроценоз, людина повинна враховувати зв'язки, які виникають між організма­ми в природних біоценозах, а також ті, що можуть виникати між культурними і дикими видами за умо­ви їхнього спільного існування. Крім того, слід дбай­ливо ставитися до регулювання взаємозв'язків між організмами в агроценозі. Наприклад, нераціональ­не застосування отрутохімікатів для знищення бур'я­нів і комах-шкідників негативно впливатиме і на корисні організми. Уникнути цього можна, застосо­вуючи біологічні методи боротьби, тобто регулюючи чисельність шкідливих для людини видів за допо­могою їхніх природних ворогів — хижих або парази­тичних організмів.

Вивчаючи закономірності організації та функціо­нування природних угруповань організмів, людина може поліпшити структуру і функціонування агроценозів і одержати більшу кількість необхідної їй продукції.